Діти Мардука - Страница 42

— Дістань пакет з бардачка, — зажадав пасажир, який зробив мені укол.

Бандит з рубіновими очима витяг з панельного ящичка целофановий мішечок, у якому виявилися чотири пачки стодоларових купюр і коробочка, у якій був шприц з прозорою рідиною. Сусід жінки-водія перерахував кожну пачку.

— Все правильно. По куску на брата. — Він подав по пачці тим, що сиділи обабіч мене, пачку запхав собі в кишеню і пачку віддав жінці, яка сховала її в пазуху.

— А чого ти не скористався цим шприцом? — запитав червоноокий.

Замість відповіді той, що сидів праворуч від мене, зажадав:

— Дай-но його сюди.

Отримавши коробочку, він довго розглядав рідину в шприці з голкою, на якій був чохол, та зрештою закрив її.

— Я в такі ігри не граю, — сказав. — Домовленість була, що ми доправимо живцем цього піджака. Що ми й зробимо. — Поміркувавши, додав: — Де гарантія, що тут, — він постукав пальцями по коробці, — не отрута? А це вже мокруха.

Озвалася жінка:

— Авжеж, Костю… Цьому кентові ранувато ще на бесхайм. Чує моє серце, що він ще даруватиме жінкам утіху.

— Ну, ти ж, Ритко, і ЩЕ!

— Що таке ЩЕ? — поцікавилася жінка-водій.

— Лярвище, — незворушно пояснив чоловік з рубіновими очима.

— Дякую, Баксе! Мені досі ніхто не казав таких приємних слів, — усміхнулася жінка.

Тим часом авто проскочило світлофор, який уже сигналізував про закриття шлагбаума, переїзд і невдовзі виїхало на магістраль, яка вела до Пересипського мосту.

Далі їхали мовчки аж до світлофора перед Пересипським мостом. Коли ж рушили на зелене світло, озвався той, що вштрикнув мені укол:

— Тут — праворуч. Припаркуй біля третього стовпа. Ні далі, ні ближче. Саме біля третього… Вони під’їдуть по… — він покосував на моє безживне тіло, — по товар.

Стояли хвилин десять, але жодне з авт, що проносилися мимо, навіть не мигнуло правим поворотом. Першим озвався Бакс:

— Костю, скільки хвилин діють твої… — він затнувся на мить, а тоді сказав: — ліки?

— Маємо ще двадцять п’ять хвилин, — відказав мій сусіда праворуч.

Тісний простір салону став ще тіснішим від тривоги. Ніхто не озивався. Праворуч того місця, де ми стояли і де мене мали здати замовникові, був насип перед Пересипським мостом, ліворуч, з протилежного боку дороги, — скверик, де розверталися трамваї. Там стояв пікап-сміттєвоз, а двоє в червоних жилетках випорожняли в нього урни. Хвилинах по п’яти подала голос Рита:

— Зробимо так: я розвертаюся біля скверика. Чоловіка залишаємо там на лавці. З ним буде Кселантій.

— Ні, — сказав Бакс. — На цьому ось місці залишиться Костя. Ми ж гайнемо та демаскуємо машину. Це недалеко. Тут є одна спокійна вуличка…

— Гаразд, — сказав Костя-Лікар. — Але пам’ятайте: хвилин за двадцять піджак опритомніє.

Лікар вийшов, а машина помчала у бік автовокзалу. За кілька хвилин вона гулькнула у безлюдний провулок і зупинилася за півсотні кроків від перехрестя. Бандити вискочили й познімали та повкидали в салон накладні номерні знаки, а тоді заходилися обдирати червону клейку плівку з дверей, крил і даху. Хвилин за п’ять це вже був білий автомобіль з іншими номерами. Швидкість, з якою вони те виконали, свідчила, що їм таке проробляти випадає не вперше. Коли вже сіли, озвалася Рита:

— На той випадок, якщо замовник не з’явиться, чоловіка треба відвезти до лікарні.

— І що ж ми там скажемо?.. — поцікавився Бакс. Тоді додав: — Ми залишимо його на лавці, там, де ти казала, і викличемо швидку.

… Лікар хвилювався. Він вскочив у машину й наказав гнати на Ярмарочну.

— Але ж ми не виконали… — зауважив чоловік, що сидів ліворуч від мене.

— На Ярмарочну, роз таку вашу!… — гарикнув Лікар.

Скоро машина увійшла в потік авто, що рухалися до Пересипського мосту. Хвилинах по десяти «лікар» наказав повернути у вуличку ліворуч і їхати аж до залізниці, уздовж якої був довгий гаражний кооператив із металевих гаражів. І тут прозвучав уривок із якоїсь мелодії. То озвався мобільний телефон у нагрудній кишеньці Лікаря.

— Слухаю, — сказав власник телефону. По часі відповів: — Домовленість була, що ви заберете товар біля третього стовпа. Тепер ви кажете, що його треба було там просто залишити… Як ви собі це уявляєте? Викинути непритомну людину у трьох метрах від найжвавішої в Одесі траси? Так. Він ще непритомний… Гаразд, очікуватиму вашого дзвінка. Але не більше п’яти хвилин. — «Лікар» стулив кришку мобільника і сховав його в кишеню. — Падли! — сказав з серцем.

Тим часом машина під’їхала до гаражів і Лікар наказав:

— Зупини в п’яти метрах від воріт.

Коли машина зупинилась, Лікар поцікавився, чи не викинули залишки обіду. Бакс без слів витяг з панельного ящичка щось загорнуте в газету. Там виявилися курячі кістки, зі слідами кетчупу, і шмат хліба. Лікар узяв те й попрямував до воріт, де вигрівалися на сонці з півдесятка собак. Троє дужих псів накинулися на кістки й не підпускали до них слабших. Тоді Лікар сів на своє місце й кинув жменьку кісток біля самих дверцят машини. Першим підбіг шолудивий собака. Але кістку він підняти не встиг. Лікар ухопив його за загривок і всадив у шию наготовлений шприц. Собака тільки раз тріпнувся й обм’як, хоча в тіло його потрапила всього якась краплина рідини. Мить бандит дивився на мертву вже тварину, а тоді наказав:

— По газах, Ритко! — По миті додав: — Оце, Баксе, відповідь на твоє питання, чому я не скористався з їхнього шприца. Хтось хотів, аби ми за чотири куски пришили людину.

— Викинь ту чортову коробочку! — зажадала жінка.