Діти Мардука - Страница 26

«Машина кольору пізніх сутінок», — майнуло в голові.

На сходах мене зустріли зразу двоє: Навоньченко з ротвейлером і Ворона з тер’єром. Своїх тварин вони ще ніколи так рано не виводили.

— А-а, конвоїри… Вам уже видали пістолети з глушниками? — поцікавився я у відповідь на їхні привітання. — Не переживайте — видадуть; і на курок натиснути змусять, і на довічне згодом проведуть — з почестями.

Вони мовчки прослідували за своїми тваринами. Їм суворо наказано не реагувати ні на слова, ні на непристойні жести, які я іноді показую у вебкамеру на одвірку Навоньченка. Звісно, ті жести, як і слова, призначені не «конвоїрові», а покидькові, який затіяв цю совину гру з письменником.

— Е-е… — погукав я навздогін. — А що ви робили цілих два тижні, поки мене тут не було? Балду били?

Багаторічна праця над метафорами пророчих текстів призвела до того, що я й сам уже став мислити метафоричними образами. Щораз, коли мене супроводжували або зустрічали конвоїри — сусіди з собаками чи ті, хто йшов за мною назирці на вулиці, в моїй уяві виникала то гієна, то скажений пес, який навісніло, хоч і безгучно, валував, і з пащі якого падали шматки піни. На шиї він мав широкий нашийник з великою пентаграмою, від якого відходив і губився у просторі майже прозорий мотузок. Той мотузок хтось посмикував і «кричав»: «Гать! Гать!» Нашийник був гаптований візерунком із ламаних ліній. Хто б мене не конвоював, чи дівчина-підліток, мабуть, з якогось училища, чи пенсіонерка, якій уже далеко за вісімдесят (стукачка ще з енкаведистських часів), а я бачив морду рудого, вгодованого дворового пса. Цей бровко вибіг колись із глухої «зачепилівки» і прибився у велике місто, а там його приручили і зорієнтували, що важливішого за інтереси «сім’ї», до якої він прибився, та власних інтересів, не існує нічого. Це був рідний син князя світу цього — плоть від плоті, дух від духу. Того «князя», якому ще недавно належало все. Геть усе.

РОЗДІЛ 14

Крім письменників, у залі сиділо ще з десяток журналістів, філологів з університету і якихось невідомих людей. Раптом погляд спіткнувся на знайомому обличчі. І тут у мене все попливло перед очима — то була чорнява жінка, котра прийшла колись на мою зустріч з викладачами філфаку, а потім яку я бачив в астральному світі. «Хто її сюди покликав?» — майнуло в голові. На мить я немовби опинився на порозі сну; на залу наклалося, ні — затопило весь простір видиво астрального світу. Письменники, здавалося, сиділи на дні каламутної водойми, в якій ворушилися людські оболонки. «Зараз вигулькне Бутко», — подумалося. Він і справді з’явився біля чорнявки. То був інший чоловік, але тільки на обличчя. Насправді ж, я знав, що він Бутко, лише у чужій подобі. «Господи, не дай збожеволіти!», — зойкнув подумки. Вмить видиво зникло. Переді мною знову виникло приміщення, геть повне людей, на стінах, між високими вікнами висіли полотна й естампи майстрів пензля. Зала-бо належала мистецькому відділу бібліотеки.

Попереду трибуни, до якої я підійшов, сиділи семеро письменників і дивилися на мене очима, в яких не можна було вгадати ні настрою, ні думки. «Очі сусідів з мого поверху», — майнуло в голові. І знову видиво заполонило простір. Біля ніг сімох з’явився величезний чорний собака-ротвейлер; він лежав так, що ноги кожного з них торкалися його тулуба, але собака раптом зник. «Та це ж одна істота о семи головах», — подумалося мені. Формуючи антологію прози, я не знав, що коїться довкола. Виявляється, ці семеро знавісніло працювали над тим, щоб усунути мене від керівництва Спілкою. Не було таких наклепів, якими б вони мене не обкидали. А сьогодні сім їхніх пар очей мали збивати мене з пантелику під час доповіді. Це була своєрідна президія, яка сиділа спиною до зали; сім їхніх пар очей, асоціювалися з семи дотами, з яких мене обстрілювали. За ними — ряди крісел заповнених людьми аж до стіни з протилежного боку. Лише одне місце, у першому ряді, за спинами «президії», було порожнім.

Щойно я промовив кілька вступних фраз, як у прочинені двері увійшла Бамбула. На лицях декого з сімох зайнялися посмішки. Я ж затнувся на мить, очікуючи, поки вона всядеться. Її постать укривала важка шаль, яку можна було б назвати й ковдрою, якби не яскраво червоний колір. На дебелих крижах і спині вилискував чи-то драп, чи оксамит — якась щільна тканина. «Бадьора, вигуляна», — згадалися слова мами Голембіовської про гостю, що їх колись відвідала. І тут мені вперше спало на думку, що це може бути одна і та ж особа. Як і у випадку з відвідувачкою Замули… І чи не та це Фросина, про яку оповідали жінки з сиротинцю? Я ще не знав, до яких наслідків може призвести хід моєї думки, але раптом відчув, як почали холонути ноги.

— … Отож я щойно назвав тих, хто пішов від нас, а тепер скажу про тих, хто поповнив наш колектив…

— Навіщо? Ми їх і так знаємо, — озвалась якась із семи голів навпроти.

— Нехай каже, — заперечив низький голос Бамбули у нього за спиною.

Після кількох реплік, кинутих з «президії», я збагнув, що в такому режимі мою доповідь просто зіжмакають, і отже, почав читати з надрукованого тексту, який заздалегідь поклав перед собою. Тим часом від вигуків і реплік з «президії» розвіялася атмосфера духовності, яка в такі моменти завжди панувала в колективі. Тепер зібрання нагадувало політичний клуб. Як і в політичному середовищі, я пропускав повз вуха некоректні, часом агресивні зауваження, і тільки вряди-годи підводив очі на залу. Найбільше навісніла Бамбула — кидала якісь репліки, починала голосно кашляти, саме у ту мить, коли йшлося про мої здобутки у виданні книг письменників. Весь час я відчував на собі потужний струмінь ненависті; джерело того потоку — йшло від чорнявки. Хоч за її спиною й не було Бутка, але я знав достеменно: він десь поряд. У мене не виникало жодного сумніву: за те, якій бути організації письменників у найближчому майбутньому, зійшлися у двобої дві сили — воїнство Архистратига Михаїла і окультні маги Темного Сателіта. Не люди, а невидимі сутності. Боротьба йшла за спільноту однодумців, які упродовж кількох десятиліть сіяли добро в людські душі. Щораз, коли підхоплювалася Бамбула, мені здавалося, що то вимахував своїм знаменом князь світу цього.