Діти Мардука - Страница 51

По якомусь часі в покої царя проникли голоси, а тоді зайшов Арйох.

— Царю, живи вічно! — озвався він. — Осмілився потурбувати тебе раб твій Валтасар, той, що з магів.

— А чому він не у в’язниці? — поцікавився Навуходоносор.

— Його не було поміж тих, кого приводив до тебе твій раб. Та коли я його забрав, щоб відправити туди, де всі, то він сказав, що зможе оповісти тобі твій сон.

— Веди.

По хвилі з’явився чоловік, віком, як і цар.

— Живи вічно, великий царю! — мовив він. — Раб твій Валтасар насмілився стати перед лицем твоїм, бо відає причину бентеги твоєї. Але знай, царю, що для вирішення завдання, яке ти поставив перед рабами твоїми магами, халдеями та мудрецями, не вистачить розуму всіх людей землі. Не під силу це було б і мені, але є Бог живий на небі, який зглянувся на мою молитву й показав мені твій сон і дав істоту його… Твій сон та видіння твоєї голови на ложі твоїм — ось вони: Тобі, царю, приходили думки про те, що буде потім, після тебе, а Той, Хто відкриває таємниці, показав тобі те, що станеться в майбутньому. Тобі, царю, снився бовван. Великий такий! Блиск його дуже сильний! А ти стояв біля його ніг здрібнілий і наляканий. Голова того боввана була з чистого золота, груди й рамена — срібні, нутро і стегно — з міді, гомілки — з заліза. А ноги частинно з заліза, а частинно з глини. І ти, царю, бачив, як одірвався камінь — не з руки кинений — і влучив боввана в ноги його, що з заліза та з глини, — і розтрощив їх. Того часу розтрощилися, як одне, — глина, залізо, мідь, срібло та золото. І вони стали немов та полова з току жнив, а вітер їх розвіяв, і не знайшлося по них жодного сліду. А камінь став великою горою і наповнив усю землю.

І тут я — писець — очам своїм не повірив: грізний цар зіскочив зі свого трону і вклонився Валтасарові.

— Валтасаре, ти великий, справжній! — сказав він. — Проси, що забажаєш.

— Царю, живи вічно! Не я, раб твій, оповідаю твій сон. Це Бог живий з тобою через мене говорить. Проте, якщо твоя ласка, не губи храмовників.

Тієї ж миті звернувся володар до начальника двірцевої варти:

— Арйоху, накажи звільнити магів!

Коли Арйох кинувся виконувати наказ володаря, Валтасар провадив:

— А тепер, царю, оповім істоту сну. Ти цар над царями, якому Небесний Бог дав царство, владу й міць та славу. Скрізь, де мешкають людські сини, польова звірина та птаство небесне, Він дав їх у твою руку та вчинив тебе пануючим над усіма ними. Ти — голова, що з золота. По тобі постане інше царство, нижче від тебе, і царство третє, інше, що з міді, яке буде панувати над усією землею. А царство четверте буде сильне, як залізо, бо залізо товче й розбиває все, так і воно стовче й розіб’є все. А що ти бачив ноги та пальці частинно з гончарської глини, частинно з заліза, то це буде поділене царство і в ньому буде трохи залізної міці, бо ти бачив залізо, змішане з глейкою глиною. А пальці ніг частинно з заліза, а частинно з глини, то й частина царства буде сильна, а частина буде ламлива. А що бачив ти залізо змішане з глейкою глиною, то вони змішані будуть людським насінням, а не будуть прилягати одне до одного, як залізо не змішується з глиною. А за днів тих царів Небесний Бог поставить царство, що навіки не зруйнується, і те царство не буде віддане якомусь одному народові. Воно потовче й покінчить усі ті царства, а само буде стояти навіки. Бо ти бачив, що з гори відірвався камінь сам, не руками кинений, і потовк залізо, мідь, глину, срібло та золото. Отож, Великий Бог об’явив цареві, що станеться потім. А сон цей певний і певна його розв’язка!

Тоді цар Навуходоносор упав на своє обличчя і вклонився Валтасарові. Він сказав:

— Справді Бог твій — це Бог над богами та Пан над панами, коли міг відкрити оцю таємницю!

Тоді він знову сів на трон — червоний, оправлений у слонову кістку, й наказав мені записати його наказ про призначення Валтасара паном над усім вавилонським краєм і великим провідником над усіма мудрецями. Він також наказав записати перелік дарунків для Валтасара — від любих йому пахощів, до красунь-наложниць.

Коли володар з магом пішли в цареву трапезну, я знову завважив якийсь струмінь, що майнув у моїй свідомості. Я ніби вже був не писцем вавилонського двору, а іншою людиною, сповненою дивними знаннями, яких не відала храмова наука. Це були знання про мікросвіт — найменші часточки живих і неживих тіл. Я мав знання і про небесні тіла — планети й сузір’я, навіть про відвідування людиною планет, але геть чисто був позбавлений знань про вплив їх на долю окремої людини, племені, царства. Хтось відсік інформаційну пуповину немовляти — людності землі від її материнського лона — космосу. Я не просто перенісся в дусі у чужий для мене світ… Моє Я немовби розтягнулося, ні — пробігло в часі всіма царствами, як тими, про які казав Валтасар, так і багатьма іншими Але побачене було таким ущільненим, що годі було виокремити бодай якусь подію. Можна було казати тільки про послідовність царств. Я знав, що на тому кінці часу, де мені довелося побувати, є ще один Я, власне, — намистина на нитці, яка то зникає, то знову з’являється, тільки в іншому місці простору-часу, але на тій самій нитці. За мить мене знову щось перенесло в палац Вавилонського царя, у залу, посеред якої стояв трон із слонової кістки. Раптом мені відкрилося: він — трон і був тим предметом, який пов’язував мене — писця, раба царя Вавилонського, з тим мною, що жив у далекому майбутньому.

Я прокинувся збентежений щойно побаченим (ні — пережитим) сном. Не виникало жодного сумніву, що писцем Навуходоносора був саме я, а не хтось інший. У критичні моменти в мене й ноги терпли, як у нього. А ще я був певен, що трон, на якому сидів Навуходоносор і той, що стояв на «горі Броккен», що в Гарці, — той самий, тільки реставрований людськими кістками, і сісти на нього мав хтось інший. А, може, й не інший, а сутність самого Навуходоносора (намистини на нитці), тільки в образі іншої людини. Авжеж, це був той самий трон, що його спорудив для себе Набопаласар, батько Навуходоносора, і на якому після останнього Вавилонського царя Набоніда сиділи царі Мідоперсії, Грецької імперії і, здається, хтось із правителів Риму. Мені приснилася подія, до якої я багато разів звертався, читаючи «Книгу пророка Даниїла». Поза всяким сумнівом, колос на глиняних ногах — метафора, за якою криється велика таємниця людства.